Що головне у будь-якій роботі? Безумовно люди. А які люди можуть працювати найкраще? Безумовно освічені. Тому запрошуємо всіх до Храму Науки - одного з багатьох, але зовсім не посереднього, який має власну історію, власні перемоги, власні втрати і надбання. Ласкаво просимо до Технологічного коледжу Дніпродзержинського державного технічного університету (ДТК ДДТУ).
В цьому році коледжу виповнюється 50 років. Порівняно з Острозькою академією - зовсім дитина, але порівняно з багатьма іншими навчальними закладами (не будемо перераховувати, щоб не скривдити, та й місця займе багато) - зріла стабільна установа, що від вітру вже не хитається і стоїть на власних ногах. Вже маємо власну історію, а яку саме - читайте далі.
Пам'ять про те, як усе починалось живе в душах тих, хто був при цьому присутній. А такі люди і досі працюють в коледжі. І не дивлячись на вік, здатні знову пережити це з нами, тими, хто працює в ДТК зараз. Про самий початок розповіла Світлана Олександрівна Мішуріна, яка сама є живою історією. Спитаєте чому? А не треба, я і так розкажу.
Прийом на роботу працівників новоствореної установи починається з „Книги обліку трудових книжок". Перший запис: Мішуріна Світлана Олександрівна, методист. Ще 47 років ця людина працювала в колективі. Вона занесена до Книги пошани Міністерства з виробництва мінеральних добрив, у 1970 році С.О.Мішуріна нагороджена медаллю „За трудову відзнаку". Саме вона пам'ятає, як усе починалось.
Наказ про утворення Дніпродзержинського заочного хіміко-технологічного технікуму був підписаний 10 червня 1961 року, але справжнє відкриття відбулося тоді, коли у навчальному закладі з'явилися студенти. А це завжди буває 1 вересня. В цей день всі вони зібралися на спортивному майданчикові Дніпродзержинського індустріального технікуму, який виділив під навчальний корпус три поверхи свого жіночого гуртожитку. Колектив викладачів склали представники індустріального та металургійного технікумів. Директор новоспеченого навчального закладу Володимир Іванович Мовляв, оскільки не мав трибуни або броньовика, заліз на суддівську вежу і звідти привітав своїх перших підопічних. І на думку викладачів і студентів ця вежа була не гірша за трибуну, бо людина на ній мала необхідні слова і зуміла донести їх до всіх.
А потім почалися трудові будні. Хоча цей вислів досить заяложений радянськими часами, але він якнайбільше підходить до того, що почалося. Уявіть собі: немає власної будівлі, про заочну форму навчання у викладачів і адміністрації не зовсім чітке уявлення, контингент студентів зібраний з усього Радянського Союзу. До речі, про контингент: першими студентами стали слухачі УКП Українського заочного індустріального технікуму (м. Дніпропетровськ) при БКХЗ та «Азоті» і Всесоюзного заочного хіміко-технологічного технікуму (м. Москва). А потім все більше і більше - Прибалтика, Казахстан, Дагестан, Білорусь, Урал, Ставропілля... Це далеко не все, але ж у нас не історична праця, а скоріше короткий екскурс.
А ще навчання тоді було п'ятирічним, бо більшість студентів мали лише шкільну семирічку, до того ж довчитися в школі багатьом завадила війна.
Труднощі почалися одразу. Товста синя тека з нормативною документацією щодо навчального процесу лише ускладнювала, на думку заступника директора по навчальній роботі Полини Мойсеївни Кунди, роботу зі студентами. Кожен студент отримував таку купу папірців, у якій і він, і викладачі легко могли заплутатися. Тому система змінилася. І Полину Мойсеївну не могли утримати бюрократичні заборони - вона точно знала, що робить правильно. Завдяки їй ДЗХТТ став відомий на весь СРСР своїми методичними розробками щодо заочного навчального процесу, бо тоді треба було мати неабияку сміливість і принциповість, щоб боротися з паперовими бюрократичними перешкодами. Технікум був учасником ВДНГ, про що є багато свідоцтв - відзнак, медалей, почесних грамот. Навіть стандарти на деякі спеціальності створені за участю методистів ДЗХТТ.
Пройшло не так вже й багато часу, а всі хімічні підприємства міста були забезпечені спеціалістами за допомогою ДЗХТТ. Побудували власний навчальний корпус, який вже 1975 року розкрив свої двері студентам. Мінялися директори, заступники, викладачі, прибиральниці, лаборанти, подавальниці в буфеті на першому поверсі, а життя йшло і випускників ставало все більше, а дехто з них ставали відомими і заслуженими людьми. Ось лише один приклад серед багатьох.
Прибиральниця Оля Величко не була найкращою ученицею. «Навіщо мені ця хімія, Світлано Олександрівно?» - питала вона у своєї викладачки, - «Для мого відра з ганчіркою вона ні до чого!» А хімічка не складала зброї і таки домоглася свого - Оля вивчилася і змінила ганчірку на колби та хімічні агрегати. Тобто на той час неабияк підвищила свій статус. Пройшли роки, і викладачку, про яку йшла мова, запросили на урочисті міські збори, щоб нагородити медаллю. Прийшовши до величної зали ДК «Хімік» вона була вражена - скільки знайомих облич! Студенти радо кидалися їй назустріч... Вона відчула гордість - за них, за свій технікум і зовсім трішки - за себе. Але це було не все. На сцену за Орденом Леніна - найвищою нагородою країни - піднялася... Оля Величко. Того дня Світлана Олександрівна Мішуріна, мабуть відчула - її праця не даремна. Кажу мабуть, бо не дано знати одній людині, що відчуває інша. Але точно одне - весь колектив коледжу - минулий, теперішній, і, хочеться вірити, майбутній - вірить в те, що його праця недаремна.
Вам ще цікаво? Тоді йдемо далі. Початок 90-х років - кому тоді не було важко? СРСР вже немає і старі зв'язки починають рватися, студентів-заочників з Казахстану і Прибалтики тепер не варто чекати, але не сидіти ж, склавши руки? Питання виживання стояло на початку української незалежності не лише перед навчальними закладами, а й перед великими промисловими підприємствами - або ти пристосовуєшся до нових умов, або... Цього «або» не стало чекати керівництво ДЗХТТ і у 1994 році було відкрите денне відділення. Мало заочників? Але є знання, досвід і головне, велике бажання працювати. Людина, яка стояла на початку нового шляху технікуму, заступник директора з НМР Віктор Миколайович Бутенко, і сьогодні на своєму робочому місці.
Влітку 1997 року технікум увійшов до структури Дніпродзержинського державного технічного університету і вже з наступного року тут з'явився нинішній директор - Леонід Олексійович Олійник. Енергійна людина, він зрозумів, що зміна суспільного строю не могла не відбитися на світогляді молоді. Тому з 1998 року в ХТТ ДДТУ починають з'являтися нові сучасні спеціальності. Хіміки-технологи, механіки, електрики, будівельники - вони нікуди не поділися, але тепер до них приєдналися біржові брокери, спеціалісти з банківської справи, програмісти, фінансисти, авто- та електромеханіки, фармацевти. 11 спеціальностей пропонує зараз ДТК ДДТУ.
Ось сучасний ДТК в цифрах і фактах:
 У вересні 2001 року в коледжі створено Відділення професійно-технічної підготовки кваліфікованих робітників. Для випускників відділення професійно-технічної підготовки робітничих кадрів здійснюється ступенева підготовка з метою зарахування до технікуму на 3-й курс за відповідною спеціальністю.
 В січні 2004 року створено відділення курсової та довузівської підготовки. По закінченню курсів видається свідоцтво про присвоєння відповідної робочої кваліфікації за спеціальностями "Оператор комп'ютерного набору", "Секретар керівника" та ін.
 Щороку з листопада по квітень і з лютого по квітень працюють підготовчі курси з математики, української мови та хімії.
 ДТК ДДТУ має досконалу матеріальну базу, а саме: два учбових корпуси та один лабораторний корпус загальною площею 15447 кв. м, гуртожиток; їдальню та буфет; дві спортивні зали; 2 актові зали; 3 навчально-обчислювальні центри; бібліотеку з читальною залою. Аудиторний та лабораторний фонд складається з 45 кабінетів. 35 лабораторій, 6 навчальних майстерень та приміщень загального використання.
 Головним напрямом діяльності ДТК ДДТУ в сучасних умовах є урізноманітнення спектру напрямів підготовки фахівців на основі постійного моніторингу ринку освітянських послуг, зміцнення матеріальної бази та фінансово-економічного стану навчального закладу, створення умов для виховання особистості у найкращих традиціях моралі і патріотизму.
 Висока якість підготовки студентів дає можливість їм займати призові місця на регіональних олімпіадах серед студентів інших навчальних закладів.
У2004 році денне відділення коледжу святкувало свій перший ювілей. За такий короткий строк коледж зайняв чільне місце серед навчальних закладів не лише міста, а й області, і може приймати поздоровлення як один з найактивніших учасників міського молодіжного життя. Можна сказати, що ДТК увірвався до студентського життя міста і майже одразу заявив про себе, як про одного з його лідерів у багатьох галузях. Два рази поспіль "Онуки Менделєєва" ставали чемпіонами міста у змаганнях з гри КВК. Спортивні досягнення студентів ДТК відомі у всьому Придніпровському регіоні. Студентська географія технікуму охоплює більшу частину України від Криму до Київщини і Сумщини. В діяльності ДТК ДДТУ вдало поєднуються навчальні і виховні компоненти освіти і через це популярність і авторитет нашого навчального закладу ростуть з кожним роком.
Цей прогрес досягнутий не легким шляхом, а наполегливою працею викладачів і студентів коледжу. І методи його досягнення були різні. Але сьогодні результат спільної діяльності великої сім'ї ДТК ДДТУ може бачити кожен і мабуть ніхто не заперечить, що ці роки пройшли в наполегливій і продуктивній праці і принесли коледжу і його мешканцям заслужене визнання. А хто цього досяг? Безумовно - люди.
З такими людьми набагато легше досягти будь-яких вершин. Тому ДТК не боїться участі у конкурсах, оглядах та інших заходах порівняльного типу. Це тому, що ми досягаємо успіху через небайдужість до рідної установи.
Результатом праці навчального закладу є успішність його випускників. І тут ХТТ має право пишатися. Серед людей, що вийшли з цих стін з дипломом зовсім недавно є відомі люди як міста, так і України. Ось вони:
Анатолій Конюшенко - начальник галонового цеха ВАТ "Лубнифарм"
Дмитро Артюхов - начальник цеха "Карбамід" ВАТ "Азот", м.Черкаси
Юрій Конюший - начальник технологічного відділу ВАТ "Азот", м.Черкаси
Юрій Бережний - начальник відділу збуту ВАТ "Азот", м.Черкаси
Макар Халявка - керуючий філіалом "Приватбанку" м.Верхньодніпровськ
Олександр Ларкін - головний інженер ремонтного управління "Укртелекому" м. Дніпропетровськ
Артем Кошелєв - старший інженер кошторисного відділу АО "Стальконструкція"
Лілія Черноусенко, Наталія Губська, Юлія Андрієнко, Оксана Коломоєць, Тетяна Голобока - ведучі спеціалісти ДТК.
Всі ці люди є активними будівниками суспільного життя і ДТК пишається тим, що вони вийшли з його стін. Кожний навчальний рік нові спеціалісти отримують дипломи і, що найважливіше, знання, які відкривають їм шлях до майбутнього.
І останнє. Сьогодні ДТК ДДТУ - 50. Це вік зрілого розквіту, коли за плечима є значний досвід, а попереду ще ціле життя. Життя, яке будуватиме історію - свою і країни. Один з давніх філософів зазначив, що найбільший урок, який ми виносимо з історії, це те, що не враховуємо її уроків.
Нехай це буде не про нас.

І.В.Дружиніна, викладач історії